Лют 232012
 

У статті про сумнівні «дипломні» моменти в біографії Василя Павлюка ми озвучили ті запитання, які виникли до секретаря Львівської міської ради щодо його вищої освіти, і цілком відповідально вказали, що в цій частині статтю слід вважати інформаційним запитом. Щоб підтвердити серйозність своїх намірів, ми невдовзі надіслали на ім’я Василя Павлюка офіційний інформаційний запит.

Відповідь Василя Павлюка надійшла до редакції ZAXID.NET на початку цього тижня. Як і слід було очікувати, секретар міськради послався на ст. 11 закону «Про інформацію», згідно з якою дані про його освіту належать до конфіденційної інформації, і відмовився відповідати на запитання. Також слід було очікувати, що цим Василь Павлюк і обмежиться. Однак, посадовець не зміг відмовити собі в задоволенні блиснути іронією і висловити низку претензій, які в мене не викликають нічого, окрім щирого подиву.

Оскільки Василь Павлюк, окрім всього решта, надав автору цих рядків безоплатну, але цінну «дружню підказку» уважно ознайомлюватися з законодавством, буде нерозумно нею не скористатися, вивчаючи даного конкретного листа.

Відтак, по-перше, хочеться звернути увагу на занепокоєння Василя Павлюка тим, що інформаційний запит було подано «незрозуміло від чийого імені», оскільки «так званий запит» надруковано на «відксереному» і не пронумерованому бланку, на якому ще й відсутня печатка (що, мовляв, не дозволяє зробити висновок, що автор запиту виконує доручення керівництва), а адресу вписано від руки.

З цього приводу хочеться нагадати дипломованому документознавцю, що відповідно до ч. 4 ст. 19 закону «Про доступ до публічної інформації», письмовий запит подається у довільній формі. Усі необхідні, згідно із законом, дані – ім’я запитувача Мокрика Д.Р., поштову адресу і адресу електронної пошти, номери телефонів, опис інформації, щодо якої зроблено запит, а також особистий підпис і дату – запит містив у повному об’ємі. А те, що Василеві Павлюку здалося ксерокопією, насправді було лише надрукованим на чорно-білому принтері бланком – можливо, секретар ради уже й забув, що таке буває, однак редакція змушена користуватися тією технікою, яка є в її розпорядженні.

Окрім того, згідно з цим же  законом, запит на інформацію може подавати будь-яка особа, тому згадка про якісь незрозумілі «доручення від керівництва», чесно кажучи, злегка шокує. Тим більше, закон не вимагає пояснення причини запиту.

По-друге, звинувачуючи автора статті у нібито порушенні Конституції України, Василь Павлюк явно перегнув палку, написавши, що журналісти (sic!) ZAXID.NET «діють непрофесійно та всупереч чинному законодавству». Якщо тут підхопити гру секретаря міськради у буквоїдство, то слід наголосити: згідно із законодавством, будь-яка негативна інформація «вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного» (ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу).

Відтак журналісти ZAXID.NET можуть стверджувати, що Василь Павлюк у своєму листі поширив про них недостовірну негативну інформацію щодо їхньої непрофесійності (і матимуть для цього, мушу наголосити, усі підстави, бо досі я не мав жодної причини сумніватися у їхній професійності чи законослухняності), і звернутися до нього або безпосередньо до суду з вимогою спростувати її і навіть відшкодувати моральну шкоду. Чи вирішать вони так зробити – залежить уже тільки від них, але те, що секретар міськради під таку можливість «підставився» вже говорить не на його користь.

По-третє, визнаючи за Василем Павлюком формальне право прикриватися нормою закону «Про інформацію» і не відповідати на даний конкретний інформаційний запит, хочеться вказати на дві паралельні до цієї норми речі. Насамперед, ПАРЄ, до складу якої входить і Україна, у своїй резолюції №1165 від 25 грудня 2008 року вказує: публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя.

До того ж, Конституційний Суд України вже цього року в одному із рішень вказав: «Публічний характер як самих органів – суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві» (рішення №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року). І власне в даному випадку видається, що оскільки довіра до секретаря міської ради була поставлена під сумнів через підозру у тому, що він говорив неправду про свою освіту, то конфіденційність цієї інформації далеко не така вже й однозначна.

***

Втім, головне, що впадає в очі в листі Василя Павлюка – це його тон. У самій по собі відмові на надання запитуваної інформації немає нічого екстраординарного, однак в більшості випадків нею і обмежуються. Секретар Львівської міської вирішив піти далі – можливо, відчуваючи за собою силу після того, як депутатський корпус на останній сесії міської ради висловив йому довіру.

Якщо це справді так, то хочеться на завершення трохи секретаря Львівської міськради розчарувати: у випадку публікації матеріалів про його освіту йшлося зовсім не про те, чи залишиться він внаслідок цього на своїй посаді і чи довірятиме йому й надалі «свободівський» депутатський корпус. Йдеться про те, чи говорив він виборцям і офіційним установам про себе завжди тільки правду, як того вимагає його життєве кредо. Це запитання і надалі залишається відкритим, незалежно від голосування в стінах ради.

NB: Прошу вважати цю публікацію відкритим листом-відповіддю на більш-ніж-відповідь на інформаційний запит Василя Павлюка.

* * *
Коментар “ПЗ”
Уважних читачів порталу запрошуємо передивитись наступні матеріали з Посібника “Права Знати”, які допоможуть скласти власну думку щодо того, хто правий, а хто неправий в цій ситуації:


Print Friendly, PDF & Email