Чер 052009
 

04.06.2009 — Інститут медіа права

Четвертого-п’ятого червня 2009 року Верховна Рада України має розглянути два важливі для медійного середовища й суспільства в цілому законопроекти – проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення» (проект № 4198; нова редакція) та проект Закону України «Про доступ до публічної інформації» (проект № 2763).

Обидва законопроекти були розроблені за участі громадських організацій і зареєстровані народним депутатом Андрієм Шевченко та отримали погодження Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

Суспільне мовлення

Законопроект про суспільне мовлення з’явиться на обговоренні вперше з 2005 року. Нагадаємо, що наприкінці грудня 2005 року нова редакція закону систему суспільного телебачення і радіомовлення не змогла набрати необхідної кількості голосів ані для ухвалення в цілому ані для проходження процедури повторного другого читання, що звело нанівець усі зусилля щодо впровадження суспільного мовлення. В подальшому питання суспільного мовлення з’являлося хіба що в графіках законопроектної роботи та в спробі створення Національної ініціативи суспільного мовлення, ухваленої за участі 4 провідних медійних установ – Держкомтелерадіо, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.

Законопроект Андрія Шевченка пропонує утворити систему суспільного мовлення у формі державної установи, з забороною зміни організаційно-правової форми.

Керівним колегіальним органом Суспільного мовлення України має стати його Рада, що складається з 17 осіб і обирається на 3 роки. Рада формується з 9 осіб за квотою Верховної Ради України, 4 осіб за квотою Президента та 4 осіб, що обираються конференцією представників об’єднань громадян, що діють у сфері свободи слова, журналістики та засобів масової інформації і мають не менш ніж 2 річний досвід діяльності на день обрання членів Ради.

Рада уповноважується затверджувати програмну та редакційну політику Суспільного мовлення України, контролювати їх дотримання; затверджувати щорічний звіт, обирати та звільнювати директора, здійснювати контроль за його адміністративною та фінансовою діяльністю виконання інших функції відповідно до законодавства та Статуту.

Директор Суспільного мовлення  України обирається строком на 3 роки шляхом голосування і має отримати не менше 10 голосів членів Ради. Він відповідальний перед Радою за дотримання програмної та редакційної політики Суспільного мовлення; щоквартально звітує з питань діяльності, відповідає за підготовку щорічного звіту про діяльність телерадіоорганізації й здійснює поточне управління організацією суспільного мовлення.

Фінансування Суспільного мовлення має гарантуватися зафіксованою окремим рядком у державному бюджеті сумою і  обсяг фінансування не може бути меншим за сумарну частку, що визначає фінансування всіх державних телерадіоорганізацій України, у Державному бюджеті року ухвалення цього Закону.

Закон також передбачає щорічну публічну звітність організації суспільного мовлення про свою діяльність.


Доступ до публічної інформації

Закон про доступ до публічної інформації є першим етапом оновлення існуючого і вже досить застарілого закону про інформацію. Його основна мета – врегулювати порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Закон містить як процедури в оперування з публічної інформацією та наданні їх окремим громадянам і громадськості, так і низку новел що врегульовує класифікацію публічної інформації, засади обігу та контроль за порушенням інформаційних прав.

Закон передбачає чітке визначення режимів доступу до інформації, зокрема, встановлюється презумпція відкритості інформації, за якою інформація, яка не віднесена законом до інформації з обмеженим доступом, є відкритою і право на отримання такої інформації не може бути обмежено. Доступ до відритої інформації має забезпечуватися шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.

Законопроект крім іншого врегульовує доступ до інформації про поточну діяльність органів державної влади, зокреро надання інформації щодо структури, функції, повноваження, основні завдання, напрямки діяльності та фінансові ресурси, порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності; механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на процес формування політики чи на реалізацію інших повноважень розпорядника інформації; плани проведення та порядок денний своїх засідань та ін.

Серед важливих новел закону слід відзначити захист права свистунів – посадових та службових осіб суб’єктів владних повноважень (інформатори), які, порушуючи свої обов’язки щодо розголошення  інформації з обмеженим доступом, викривають факти неправомірної поведінки а також покладення на обмудсмена повноважень парламентського контролю за забезпеченням розпорядниками інформації доступу до інформації. Омбудсмен має у разі задоволення скарги внести подання розпорядникам інформації або про приведення розпорядниками інформації своїх дій у відповідність до Закону, або про  притягнення до дисциплінарної відповідальності службових та посадових осіб за порушення ними законодавства про доступ до публічної інформації.

Революційною новелою законопроекту є зміна термінів на розгляд інформаційних запитів. Так, розпорядник інформації повинен буде надати відповідь на запит на інформацію якнайшвидше, але не пізніше 5 робочих днів з моменту отримання запиту (сьогодні цей термін – 30 діб), а у випадку, якщо запит на інформацію стосується інформації, яка необхідна для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян, то відповідь повинна бути надана негайно, але не пізніше, ніж протягом 48 годин з моменту отримання запиту.

У випадку об’ємних запитів строк розгляду має становити не більше 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.



Print Friendly, PDF & Email