Лип 152010
 

2 липня 2010 року Окружний адміністративний суд міста Києва виніс рішення за позовом МБО «Екологія-Право-Людина» та ВГО «Національний екологічний центр України» до Мінприроди України про оскарження деяких пунктів Положення про порядок надання екологічної інформації від 18 грудня 2003 року, № 168. Зокрема, позивачі просили визнати незаконним пункт положення, яким кожен запит про надання екологічної інформації обмежується лише трьома питаннями, а також пункт який дозволяє Мінприроди та його територіальним відділенням відмовляти у задоволенні запиту про надання екологічної інформації на підставі віднесення її до державної таємниці.

Безпосередньо застосувавши положення частини 2 статті 50 Конституції України суд дійшов висновку, що пункт положення, який обмежує запит про надання екологічної інформації до лише трьох питань є незаконним, оскільки це становить собою обмеження конституційного права особи на вільний доступ до екологічної інформації, що заборонено законом.

Суд також дійшов висновку, про те, що терміни «екологічна інформація», «інформація про стан довкілля», «інформація про стан навколишнього природного середовища», які вживаються у різних актах законодавства, є тотожними, і спираючись на конституційне положення про те, що інформація про стан довкілля не може бити ніким засекречена дійшов висновку, що віднесення будь-якої екологічної інформації, в розумінні ст.. 25 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до державної таємниці було би незаконним. Разом з тим, суд пояснив, що оскаржуваним пунктом положення не вирішується питання про віднесення екологічної інформації до державної таємниці, а лише передбачено можливість відмови у її наданні у разі засекречення такої інформації. У зв’язку цим позовну вимогу про скасування цього пункту не було задоволено.

Дійсно відмова у задоволенні запиту у зв’язку із віднесення запитуваної інформації чи документу до державної таємниці є підставною і законною. Але якщо екологічна інформація апріорі не може бути віднесена до держаної таємниці, то положення про відмову у наданні саме екологічної інформації на цій підставі є щонайменше нелогічним.

На думку позивачів, вирішуючи справу, суд допустився і однієї суттєвої помилки: застосував річний строк позовної давності для звернення до адміністративного суду, у зв’язку із чим повністю відмовив у задоволенні позову, не дивлячись на те,що у мотивувальній частині рішення погодився із деякими доводами позивачів. Разом з тим, суд не застосував положення Цивільного кодексу України, який говорить про те, що на вимоги про захист особистих немайнових прав осіб, а право на інформацію якраз і відноситься до цієї групи прав, строки позовної давності не поширюються. Тобто незалежно від того скільки часу сплило із моменту порушення права на інформацію особа має право на звернення до суду за його захистом.

Замість цього положення разом із іншими доводами уже найближчим часом буде винесено на розгляд суду вищої інстанції.

За більш детальною інформацією звертайтесь:
Єлизавета Алексєєва, провідний юрисконсульт ЕПЛ
liza@uoregon.edu; epac@mail.lviv.ua
тел. (032) 243 – 38- 88



Print Friendly, PDF & Email