Тра 262011
 

9 травня 2011 року набрав чинності Закон України “Про доступ до публічної інформації”, покликаний спростити процес отримання громадянами України публічної інформації у її розпорядників. Розпорядниками такої інформації є: вищі органи державної влади, державні адміністрації, місцеві ради, державні ВНЗи та інші установи, які фінансуються з державного бюджету.

Моніторинг здійснювався активістами Комітету виборців України в рамках моніторингової кампанії Партнерства Новий Громадянин. Моніторинг проводився з 10 по 17 травня і охопив 71 установу в 15 областях України та місті Києві.

Завданням моніторингу було з’ясувати дієвість норм нового закону шляхом перевірки їх практичної реалізації та показати ступінь виконання норм закону виключно на організаційному та технічному рівнях:

• наявність відповідних структурних підрозділів або посадових осіб, які забезпечують у встановленому порядку доступ до публічної інформації;

• можливість розпорядника інформації системно та оперативно оприлюднювати інформацію через різні канали комунікації;

• наявність спеціально створених форм документів та місць для роботи запитувачів інформації з документами;

• наявність систем обліку, де б реєструвалися всі документи, які знаходяться у розпорядників інформації тощо.

Загальна оцінка готовності установ до виконання положень «Закону про доступ до публічної інформації.

Середня оцінка готовності органів, що стали об’єктом моніторингу КВУ, до виконання положень Закону «Про доступ до публічної інформації» склала – рівно 2,5 бали. («0» – повна відсутність будь-яких дій щодо реалізації положень Закону, «5» – дотримано всіх необхідних норм). Див. Додаток №1

Серед більшості міських рад виконання закону здійснюється на міцну «трійку» – 3,17. Приблизно на цьому ж рівні знаходяться районні ради. Серед обласних цей показник ще нижчий – 2,6.

В цілому є суттєві проблеми із впровадженням закону здебільшого через безвідповідальний підхід виконавців. Наприклад, в Конотопі, зі слів начальника відповідного відділу лише 17-го травня було отримано розпорядження. Його ще й голова міськради не читав. Хоча насправді в декількох випадках спостерігалися курйози відносно «принципу рівня повноважень». Наприклад, Львівська міська рада за виконання закону практично не бралася. В той самий час, Дрогобицька міська рада справилася майже з усіма вимогами.

В органах державної влади, що підпорядковуються Кабміну, ситуація навіть гірша. Облдержадміністрації – мають показник 2,42. Міські, районні та районні у місті державні адміністрації – близько 2,09. Активісти кількох областей, зокрема східних, скаржилися на затримку у виконанні вимог закону (зборів відповідних комітетів для затвердження плану дій, розміщення інформації і т. д.), а також на суто формальне виконання закону. Це пов’язано із необхідністю додаткового навчання для держслужбовців, яке вже заплановане у декількох обласних держадміністраціях.

Практично відсутня будь-яка підготовка в органах МВС, дана тенденція насторожує. З іншого боку, СБУ та органи Прокуратури здебільшого виконали всі вимоги, окрім, як наприклад, у випадку із Київською обласною прокуратурою, створення реєстру запитів і звернень, який передбачений законом. До слова, саме ця графа у виконанні закону є найбільш проблемною. Лише чверть перевірених органів має створений реєстр і ще менше чверті в процесі його створення. Нагадаємо, що ця норма є обов’язковою, передбачена статтею 18 закону. Реєстр повинен бути доступний для ознайомлення всім охочим.

Друге місце за проблемністю поділяють відсутність адекватних каналів комунікації із громадою, про що вже зазначалося, а також створення форм для написання заяв, що передбачено статтею 19 закону. Хоч ці форми дуже прості за своєю суттю і, фактично, вже розроблені, в багатьох інстанціях вони відстуні.

Окремою частиною моніторингу став аналіз сайтів Президента України, Верховної Ради, Верховного суду, Кабміну та інших органів виконавчої влади. Лише сайт Президента України повністю відповідає вимогам закону. Його можна вважати еталоном того яким має бути сайт органу влади. Кричущою є відсутність жодних змін на сайтах Міністерства юстиції, Держкомтелерадіо (наявний лише текст закону), пов’язаних з доступом до публічної інформації. Адже саме ці установи мали стати «локомотивами» змін та прикладами для наслідування. Загалом, можна констатувати, що розпорядники інформації не приділили достатньо уваги сучасним можливостям комунікування за допомогою мережі Інтернет.

Щодо інших державних установ, які не стосуються місцевого самоврядування, силових структур чи виконавчої гілки влади, але підпадають під дію закону і зобов’язані, за законом, мати розпорядників або окремі підрозділи, наприклад, державні ВНЗ, навіть в Києві, про цей закон, хоча і чули, але якихось дій у зв’язку із його впровадженням поки що не вживали.

Активісти КВУ також перевіряли ЖЕКи, оскільки законом передбачено можливість громадян отримувати інформацію про використання комунального майна. Окрім того, ЖЕКи чи не найбільше отримують скарг і запитів від людей щодня. Ситуація геть невтішна, оскільки жодних заходів із вступом закону в силу не було, більше того, працівники ЖЕКів про закон навіть не чули. Фактично чи не єдине, що зроблене декількома ЖЕКами (це були поодинокі випадки в кількох регіонах) стало розвішування коротких оголошень про те що 9 травня набрав чинності закон «Про доступ до публічної інформації» у під’їздах будинків, без будь-яких пояснень стосовно цього.

Інші кількісні показники результату моніторингу можна знайти у Додатку №2.

Системні проблеми і характеристики впровадження закону.

Технічні труднощі, пов’язані із виконанням закону полягають в тому, що не всі розпорядники інформації (наприклад, районні у місті ради, місцеві ради у віддалених населених пунктах) мають можливість системно та оперативно оприлюднювати інформацію в Інтернеті та друкованих виданнях. За відсутності власного сайту використання інформаційного куточка є єдиним каналом оприлюднення інформації, при цьому існує імовірність, що всю інформацію про діяльність органу та його рішення буде просто неможливо технічно розмістити у межах одного інформаційного куточка. Відтак не дивно, що чим далі від столиці та інших великих міст, тим більший подив і нерозуміння у державних службовців викликають запитання про новий закон.

Інша загальна проблема – скарги на низький рівень фінансування роботи інстанцій. Гіпотетично, якщо громадськість зараз проводитиме «спам-атаки» запитами на державні органи, чимало з цих органів можуть не справитися із обсягом роботи, бо в підрозділі передбачена одна-дві людини, які часто не володіють стовідсотковою повнотою знань про роботу органу. Якщо обмін інформацією всередині структурних підрозділів буде повільним, то у нас може виникнути значна кількість порушників закону і приводів до грошових стягнень.

Зокрема покарання передбачене статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення полягає у штрафі розміром від 255 грн. до 850 грн. З іншого боку таке покарання не завжди є співставним та адекватним тому правопорушенню, яке може вчинити посадова особа. Т

Тому логічно постає питання кваліфікації дій посадових осіб як злочину, та притягненню до відповідальності за Кримінальним Кодексом України. Однак, для того, щоб забезпечити кримінальну відповідальність за порушення норм закону «Про доступ до публічної інформації» потрібно внести зміни до Кримінального Кодексу України.

Актуальною лишається проблема зацікавленості з боку громадян у використанні інструментів нового Закону. Чи-то радше відсутності такої зацікавленості. З часу впровадження закону минуло небагато часу, але у багатьох випадках активісти КВУ першими і єдиними, хто взагалі задав питання про роботу того чи іншого органу влади.

Спеціалісти із органів влади, що досліджувалися в ході моніторингу, часто зазначали, що для повноцінної роботи закону не прийнято ще всі необхідні підзаконні акти. Зокрема існує певна правова колізія норм: одні змушують скорочувати витрати на утримання апарату, а інші зобов’язують створювати новий структурний підрозділ. Для врегулювання цього питання необхідне прийняття постанови Кабінету Міністрів, проект якої вже існує.

Врешті-решт, важливою проблемою лишається особистий скепсис працівників державних установ на місцях відносно самої суті закону. Типовою є відмовка, що інших, важливіших справ багато і роздавати відповіді на запити громадян просто немає коли. Звісно, також в державних органах при спілкуванні із громадянами і досі процвітає банальне хамство.

***

Комітет виборців України планує і надалі продовжувати системний аналіз виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зокрема буде розширено перелік категорій органів, які будуть перевірятися. Найближчим часом буде охоплено суди. Безумовно, передбачається повторна перевірка установ, з метою виявлення змін у виконанні Закону.

Прес-служба КВУ
20 Травня 2011 13:28 , Україна


Print Friendly, PDF & Email