Тра 242011
 

Доступ до екологічної та ядерної інформації: прозорість та конфіденційність в Україні

Андрій Петрів,
провідний юрисконсульт ЕПЛ

У статті автор зробить короткий огляд законодавства щодо доступу до інформації та детально зупиниться на проблемах доступу до екологічної та ядерної інформації, зокрема на важливих аспектах прозорості та конфіденційності останньої в Україні.

Право громадян на доступ до інформації гарантується Загальною декларацією прав людини (ст.19), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, ратифікованим Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 (ст.19), Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, ратифікованою Україною Законом від 06.07.1999 року (ст. 4), Законом України «Про інформацію» (ст. 9), Законом України «Про звернення громадян» (ст.1).

Стаття 34 Конституції України гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Згідно статті 9 Закону України «Про інформацію» всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Відповідно до положень ч.2 ст.28 Закону України «Про інформацію» за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Конституції України, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Ст.16 Конвенції про ядерну безпеку закріплює обов’язок за державами щодо вжиття відповідних заходів для забезпечення того, щоб її власне населення та компетентні органи держав, розташованих поблизу ядерної установки, отримували відповідну інформацію для аварійного планування та реагування, оскільки існує ймовірність того, що населення цих держав може підпасти під вплив внаслідок радіаційної аварійної ситуації.

Згідно положень ст.5 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» одним з основних принципів державної політики у сфері використання ядерної енергії та радіаційного захисту є відкритість і доступність інформації, пов’язаної з використанням ядерної енергії.

Згідно ст.10 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» громадяни та їх об’єднання мають право на запит та одержання від відповідних підприємств, установ та організацій у межах їх компетенції повної та достовірної інформації щодо безпеки ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, будівництво яких планується або здійснюється, та тих, що експлуатуються або знімаються з експлуатації, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю.
Громадяни мають право отримувати інформацію від установ державної системи контролю за радіаційною обстановкою на території України про рівні радіаційного випромінювання на території України, в місцях їх проживання чи роботи. За відмову в наданні такої інформації, умисне перекручення або приховування об’єктивних даних з питань, пов’язаних з безпекою під час використання ядерної енергії, посадові особи підприємств, установ та організацій, об’єднань громадян і засобів масової інформації несуть відповідальність згідно з законодавством.

Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» покладає обов’язок на органи державної влади, установи державної системи контролю за радіаційною обстановкою, підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана з використанням ядерної енергії; їхні посадові особи повинні:
– періодично поширювати через засоби масової інформації офіційні відомості про радіаційну обстановку на території, де знаходяться, експлуатуються підприємства по видобуванню уранової руди, ядерні установки, об’єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, джерела іонізуючого випромінювання, а також відомості щодо безпеки ядерної установки чи об’єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, будівництво яких планується або здійснюється, та тих, що експлуатуються або знімаються з експлуатації, за винятком відомостей, що становлять державну таємницю;
– надавати можливість громадянам України на їх вимогу безпосередньо відвідувати з пізнавальною метою у встановленому порядку ядерні установки та об’єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну. Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. (ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію»).

Ч. 3 ст. 30 Закону України «Про інформацію» визначає, що стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі (ч.7 ст.30 Закону України «Про інформацію»). Відповідно до ст.1 Закону України «Про державну таємницю» державна таємниця (секретна інформація) – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. З аналізу статті 8 Закону України «Про державну таємницю» («Інформація, що може бути віднесена до державної таємниці») випливає, що екологічна інформація таємною бути не може.

Частиною 3 статті 29 Закону України «Про інформацію» закріплено норму, у відповідності до якої обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом. Відтак, необхідно зазначити, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 50 Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Як наслідок, беручи до уваги імперативність положення щодо заборони засекречення екологічної інформації, закріпленої ч. 2 ст. 50 Конституції України, слід виходи з того, що перелічена вище інформація є відкритою, а відтак доступною для кожного.

Згідно положень ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про інформацію» громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.

Згідно п. 1 ст. 4 Оргуської конвенції, кожна із Сторін гарантує, що за умов виконання наступних пунктів цієї Статті державні органи у відповідь на запит про надання екологічної інформації надаватимуть громадськості таку інформацію в рамках національного законодавства; включаючи, за наявності запиту і у відповідності до підпункту b) нижче, копії фактичних документів, які містять або охоплюють таку інформацію: a) без необхідності формулювати свою зацікавленість; b) у формі, відповідно до запиту, якщо тільки: i) державний орган не має підстав надати її в іншій формі, причому повинні бути вказані причини, що виправдовують надання інформації саме в такій формі; або ii) інформація вже не була надана громадськості в іншій формі.

Разом з тим, варто відзначити, що в ряді випадків можна говорити про обмеження доступу до екологічної інформації. Зокрема, у ч. 4 ст. 4 Конвенції зазначено, що у запиті про надання екологічної інформації може бути відмовлено, якщо її оприлюднення може негативно вплинути на:
a) конфіденційність діяльності державних органів у випадках, коли така конфіденційність передбачається національним законодавством;
b) міжнародні стосунки, національну оборону або державну безпеку;
c) відправлення правосуддя, можливість для осіб бути відданими під справедливий судовий розгляд або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру;
d) конфіденційність комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів. У цьому контексті інформація про викиди, яка стосується охорони навколишнього середовища, підлягає оприлюдненню;
e) права інтелектуальної власності;
f) конфіденційність особистих даних і/чи архівів, що стосуються фізичної особи, коли ця особа не дала громадськості згоди на оприлюднення такої інформації згідно з положеннями національного законодавства;
g) інтереси третьої сторони, яка надала інформацію, якщо ця сторона не зв’язана зобов’язаннями поступати належним чином, або якщо на цю сторону не може бути покладено такого зобов’язання, і в тих випадках, коли ця сторона не дає згоди на оприлюднення відповідного матеріалу; або
h) навколишнє середовище, на яке поширюється така інформація, наприклад місця розмноження рідкісних видів.
Одразу ж звертаємо увагу, що згідно п. 6 ст. 4 Оргуської конвенції кожна із Сторін гарантує, що у випадках, коли інформація, що не підлягає оприлюдненню згідно з пунктами 3 і 4, може бути відокремлена від решти інформації без шкоди для конфіденційності інформації, яка не підлягає оприлюдненню, державні органи надаватимуть цю решту екологічної інформації. Відтак, у кожному конкретному випадку в разі підтвердження факту конфіденційності інформації необхідно встановлювати реальну можливість такого відокремлення для часткового задоволення запиту та забезпечення права на інформацію.

Відповідно до ст.27 Конвенції про ядерну безпеку положення цього документа не зачіпають права та обов’язки Договірних Сторін щодо охорони інформації від розкриття, які закріплені в їхньому законодавстві. Для цілей цієї статті “інформація” включає, зокрема:
i) відомості особистого характеру;
ii) інформацію, яка охороняється правами інтелектуальної власності, або вимогами промислової чи комерційної конфіденційності; та
iii) інформацію, яка стосується національної безпеки або фізичного захисту ядерних матеріалів чи ядерних установок.

Конфіденційність діяльності державних органів

Перш за все розглянемо можливість обмеження доступу до екологічної інформації у частині несприятливого впливу на «конфіденційність діяльності державних органів». При віднесенні певної інформації до конфіденційної в першу чергу слід виходити з того, що відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону України «Про інформацію» до конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості:
· про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
· про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
· про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
· стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень;
· про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
· інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Натомість, згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зважаючи на викладене, в процесі віднесення певної запитуваної інформації до конфіденційної слід виходити з наведених вище норм Оргуської конвенції, Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» , а не з підзаконних нормативно-правових актів.

При віднесенні інформації до конфіденційної органи державної влади діють у відповідності до положень «Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 року. Згідно аб.2 п.1 Інструкції, переліки відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», розробляються експертними комісіями згідно з орієнтовними критеріями віднесення інформації до конфіденційної і затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості. Серед орієнтовних критеріїв віднесення інформації до конфіденційної Інструкція виділяє такі:
1) створення за кошти державного бюджету або перебування у володінні, користуванні чи розпорядженні організації;
2) використання з метою забезпечення національних інтересів держави;
3) неналежність до державної таємниці;
4) унаслідок розголошення такої інформації можливе:
– порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина;
– настання негативних наслідків у внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону;
– створення перешкод у роботі державних органів. (Додаток №13 Інструкції).

Зауважимо, що вирішення питання про віднесення інформації до конфіденційності можливе при сукупності критеріїв, а не лише при наявності одного з них. Зокрема, неправильним є віднесення інформації до конфіденційної лише у випадку створення такої за кошти державного бюджету чи в зв’язку з перебуванням у користуванні чи розпорядженні організації.

Сам факт, що певна інформація містить ознаки конфіденційної, автоматично не відносить таку в категорію інформації з обмеженим доступом. Перш за все, сам документ з конфіденційною інформацією повинен бути відповідно позначений. Так, згідно п. 2 Інструкції на документах у правому верхньому кутку першої сторінки, а для видань – на обкладинці та на титулі проставляються гриф «Для службового користування” і номер примірника. Відповідно до п. 14 Інструкції облік документів та видань з грифом «Для службового користування» ведеться у журналах за формою 2 (додаток 2) або картках за формою 3 (додаток 3), як правило, окремо від обліку іншої несекретної документації. У разі коли обсяг документів з грифом «Для службового користування» незначний, дозволяється вести їхній облік (реєстрацію) разом з іншою несекретною документацією. При цьому на картці (у журналі) до реєстраційного номера документа або видання додається позначка «ДСК». Співробітники організацій, які працюють з документами з грифом «Для службового користування», в обов’язковому порядку підлягають ознайомленню під розписку із цією та відповідними відомчими інструкціями.

Крім того, при вирішенні питання про надання чи ненадання конкретної інформації необхідно враховувати положення п. 35 «Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 року, відповідно до якого, з письмового дозволу керівника організації допускається опублікування або передання для опублікування несекретних відомостей обмеженого поширення, якщо такі відомості не суперечать перелікам, зазначеним у пункті 1 Інструкції, тобто не є власністю держави .

Конфіденційність комерційної та промислової інформації

При вирішенні питання щодо ненадання інформації в разі «конфіденційності комерційної та промислової інформації» перш за все необхідно з’ясувати, чи така конфіденційність охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів, як цього вимагають положення Конвенції.
Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону України «Про інформацію» громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. У разі, якщо така конфіденційність не гарантується нормами законодавства України, то відмова в наданні інформації не буде законною виключно на підставі внутрішньої документації юридичної особи.

У випадках, які стосуються екологічної інформації, гарантії з боку законодавця щодо охорони такої інформації як конфіденційної відсутні. Так, у відповідності до ч. 6 ст. 30 Закону України «Про інформацію» інформація з питань статистики, екології, банківських операцій, податків, тощо, та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров’ю людей, є винятком для громадян та юридичних осіб у їх свободах самостійного визначення режиму доступу до неї. Більш того, навіть за умови законодавчих гарантій щодо захисту промислової інформації, інформація про викиди, яка стосується охорони навколишнього середовища, підлягає оприлюдненню, а, отже, повинна в кожному разі бути відкритою.

Водночас, відповідно до ч.11 ст.30 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Права інтелектуальної власності

При вирішенні питання стосовно ненадання інформації в зв’язку з тим, що остання є правом інтелектуальної власності, в першу чергу слід визначати, чи дійсно інформація відноситься до зазначеної категорії. Виключний перелік об’єктів права інтелектуальної власності визначений у ст. 420 ЦК України. Зокрема, до таких відносяться літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці. Відповідно до ч. 1 ст. 434 ЦК України не є об’єктами авторського права акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення, тощо), а також їхні офіційні переклади.

Отже, як бачимо, загалом, екологічна інформація та джерела, в яких така міститься, є відкритими для громадськості, відтак, порушення права на доступ до екологічної інформації спричинені в першу чергу незнанням законодавства, яким регулюються дані правовідносини, та через неправильне розуміння такого.



Print Friendly, PDF & Email