Тра 102012
 

9 травня – річниця ЗУ “Про доступ до публічної інформації”. Поки що новими можливостями непросто скористатися і роблять це більше громадські діячі та журналісти, аніж звичайні громадяни. За рік дії закону активісти вже зіткнулися із численними його порушеннями. У колах журналістів зібрали 10 найгучніших фактів – питання, на які влада категорично відмовилася відповідати, і провели напередодні, 8 травня, прес-конференцію та ряд креативних акцій з цієї нагоди.

Під час прес-конференції в Укрінформ громадські діячі і журналісти анонсували свій похід до адміністрації президента. Там учасники акції планували передати владі плакати з 10 фактами, про які українське суспільство не дізналося у 2011 році, що є прямим порушенням ЗУ “Про доступ до публічної інформації”.

Наталія Соколенко (журналістка програми «Вікна-Новини» каналу СТБ) назвала 10 фактів, про які не дізналися українці:
– як живе президент у Межигір’ї;
– скільки платять народним депутатам України та скільки йде на утримання їхніх помічників;
– чому народні депутати звернулися до Конституційного Суду України, аби не декларувати видатки за 2011 рік;
– скільки бюджетних коштів іде на реконструкцію будинків чиновників у Пущі-Водиці та Конча-Заспі;
– генеральні плани міст (за поодинокими випадками); що купує найбільший державний закупівельник НАК «Нафтогаз України»;
– чому державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» переплатило $330 млн. за дві бурові установки;
– чи існують державні гарантії перед Росією за борги енергетичної камапанії ЄЕСУ; як Державна податкова адміністрація працює з фінансово-промисловими групами України.

Ольга Шалайська, менеджер з розвитку Інституту масової інформації, зазначила, що крім перешкод з боку влади існує ще зневіра громадян щодо дії закону:

«Нема свіжих даних, але дослідження Фонду «Демократичні ініціативи» за серпень минулого року показує сумну картину. Так, 48 % українців не вірять у можливість зробити владу прозорішою і менш корумпованою з допомогою цього закону. Але журналісти все-таки роблять інформаційні запити. Є інформація від колег, що і по десять запитів у день вони пишуть. Телебачення та інші новинні ресурси часто не зацікавлені чекати потрібну кіькість днів. А чиновник часто намагається не надати інформацію у якомога стисліші строки, а, навпаки, розтягнути час, аби журналіст втратив до цього інтерес. Або ж іде якась казуїстика у відповідях на запити. Доводиться констатувати, що журналісти (чи це політика редакції), на жаль, не готові оскаржувати такі відповіді в судах“.

Ольга Шалайська підкреслила, що громадським організаціям вдалося показати, як цей закон може бути інструментом в руках суспільства:

«Часто запити НУО до органів влади настільки специфічні, що решта суспільства їх не розуміє… Громадські організації показали, що закон є добрим інструментом, коли треба організувати адвокаційну кампанію», – сказала пані Шалайська.

Максим Лациба висловив думку, що ЗУ “Про доступ до публічної інформації” стане шляхом до примирення влади і суспільства. Хоча, як сказав експерт, “бойові дії ще тривають, особливо, в регіонах, на рівні місцевого самоврядування“.

Максим Лациба розповів, чого не зробила влада для реалізації Закону “Про доступ до публічної інформації”. Експерт назвав такі проблеми: “не створені відкриті реєстри публічної інформації, неповне оприлюднення інформації на сайтах органів влади, особливо місцевого самоврядування, та відмова у наданні інформації на запити під приводом захисту персональних даних“.

«У дусі Закону “Про доступ до публічної інформації”, якщо чиновнику відома інформація з обмеженим доступом, розголошення якої є вкрай суспільно важливим… Наприклад, що стосується загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю і т. ін., то він може це оприлюднити і йому за це не буде кримінально-адміністративного покарання. На жаль, вчора Кабінет міністрів викинув цю норму. І загальна декларація Закону “Про доступ до публічної інформації” залишається нералізованою.

Невизначений спеціальний досудовий орган захисту прав на доступ до публічної інформації. Переважно, як у більшості європейських країн, таким є уповноважений з доступу до публічної інформації або ці функції виконує безпосередньо уповноважений ВР з прав людини. На жаль, за наполяганнями попередього омбудсмена, всі ці повноваження з попереднього законопроекту були викинуті (йдеться про схвалений урядом 7 травня 2012 року законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» (у новій редакції – ред.). Фактично цю функцію поклали на Держкомтелерадіо. Воно намагається це робити, але не має потрібних повноважень і перебуває в системі органів виконавчої влади і не може виступати проти міністерства юстиції чи міністерства фінансів. Я знаю, що готується подання від правозахисних НУО до нового омбудсмена Лутковської з проханням взяти ці функції на себе. Можливо, навіть прийдеться внести певні зміни у ЗУ “Про уповноваженого ВР з прав людини”», – зазначив Максим Лациба.

У 2011 році Центр політичних студій та аналітики надсилав інформаційні запити до органів місцевої влади на теми місцевих бюджетів, державних закупівель, підготовки до опалювального сезону. Експерт Віктор Таран розповів про отримані результати. За його словами, часто органи влади відповідають невчасно чи ігнорують запити, новою тенденцією стало відповідати не по суті або не в повному обсязі.

Центр політичних студій та аналітики моніторив прозорість органів місцевої влади і визначив топ-5 закритих тем – місцеві бюджети і бюджетні видатки; держзакупівлі; рішення управлінь комунальною власністю та земельними відносинами; озеленення територій і скорочення зелених насаджень; генеральні плани міст.

Тарас Шевченко, експерт Інституту Медіа Права, проаналізував практику судового захисту права на доступ до публічної інформації. «У половині таких справ, що доходять до суду, рішення хоча б частково виноситься на користь позивача. Ключові проблеми з боку судів: неправильне тлумачення закону “Про захист персональних даних” і рішення Конститутційного суду (випадок із Жашківською районною радою щодо передачі Межигір’я). Основний механізм, який можна протиставити цьому – це Європейський суд з прав людини», – заявив експерт.

По завершенні прес-конференції громадські діячі і журналісти провели перед будівлею Укрінформ перформенс «Локшину повертаємо – інформацію вимагаємо!».

Потім учасники рушили до Адміністрації Президента, щоб передати відомості про 10 фактів, які українське суспільство не дізналося у 2011 році.

На перетині вулиць Лютеранської і Банкової працівники міліції не давали журналістам пройти на місце проведення акції, яке було зазначене у повідомленні (вулиця Банкова). Організатори протесту розцінили такі дії міліції як протизаконні.

Після тривалих конфліктів і суперечок міліціонери все ж відкрили вхід на вулицю Банкову. Журналістам вдалося пройти до входу в Адміністрацію Президента і провести акцію.

Джерело : Громадський простір

Автор : Ірина Салій

http://civicua.org/news/view.html?q=1826198



Print Friendly, PDF & Email