Лип 112011
 

На прес-конференції-дебатах «Хто визначає межу між державною таємницею та доступом до публічної інформації?», що відбулися у Незалежному громадському прес-центрі «Львівський вибір», відомий львівський адвокат Олег Мицик наголосив на потребі відповідальності за безпідставне засекречення документів

«Треба розмежувати історію і оперативну діяльність, — наголосив адвокат. — В оперативних архівах, наприклад, існує обмеження доступу до інформації, наприклад на 30 років, але це не стосується історичних документів».

Юрій Мицик зауважив, що при закінченні граничного терміну (не обов’язково це мають бути 30 років, може й після 25 років) протягом шести місяців відповідальні працівники повинні зробити все можливе, щоби зняти гриф таємності з цього документа.

«Як відомо, в кожній правовій державі будь-якому обов’язку відповідає право, і навпаки. Тому має бути передбачена пряма і конкретна відповідальність за безпідставне засекречення документів, за безпідставне їх нерозсекречення і взагалі за спробу безпідставно обмежити доступ до будь-якого документа», — говорить адвокат.

«Такої відповідальності, на жаль, чітко не визначено. І деякі окремі законодавчі акти, які приймаються останнім часом, вказують якраз на деякі репресії і посилення в напрямі безпідставного засекречування», — робить висновок адвокат Олег Мицик.

Історик, директор Національного музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий переконаний: «Документи в історичних архівах, що стосуються діяльності карально-репресивної системи до 1991 року, залишилися в Галузевому державному архіві СБУ, МВС, Прокуратури і т. д. І згідно з українським законодавством вони повинні бути доступні громадськості. Це є суспільно важлива інформація про діяльність тоталітарного комуністичного режиму, засудженого Парламентською асамблеєю Ради Європи. І кожен історик чи громадянин України, дослідник має право з ними ознайомлюватися. Ховати їх не можна!».

Прес-центр Центру досліджень визвольного руху



Print Friendly, PDF & Email