Вер 272011
 
Публікація №89 з серії Доступ до публічної інформації, хроніки Всього публікацій у серії 144.

Этот праздник со слезами на глазах…

Приблизно десять місяців тому напередодні ухвалення Закону «Про доступ до публічної інформації», та нової редакції Закону «Про інформацію», окрім правозахисників та медіа-юристів, які з великою надією сподівався на найближче ухвалення останніх, з боку фахівців лунали й песимістичні прогнози щодо впровадження подібних змін. Зокрема, експерти, які стверджували, що ухвалені закони суттєво не змінять картину з доступом до інформації в Україні, поділилися на тих, хто скептично ставився до змістовної частини запропонованих змін, зокрема казали про їх половинчатість, прогалини та безсистемність, тобто відсутність одночасних змін на всіх рівнях законодавства в сфері доступу до інформації, що фактично створювало колізії між ними й відповідно на думку експертів зводила на нанівець ті гарантії відкритості, що були передбачені Законом «Про доступ до публічної інформації», та, фахівців, які скептично відносилися до самої ідеї реформування законодавства в цій сфері, як ефективного шляху подолання культури надмірної таємності, що здається існувала в Україні завжди й вкорінилася на генетичному рівні.

Згодом згадані закони були ухваленні, а 9 травня набрали чинності. З того часу минуло майже п’ять місяців проте корінних змін в сфері відкритості державного управління так і не відбулося.

Звичайно багатьох може шокувати така заява, адже, майже кожного дня мидізнаємося про прийняття нових підзаконних нормативно-правових актів, або чергового роз’яснення, як треба розуміти та застосовувати закон, а інформаційний простір переповнений звітами органів влади про впровадження закону. Втім, достатньо почитати акти, які були ухваленні на виконання закону, щоб зрозуміти, що більшість з них самі порушують закон й звужують права на доступ до інформації про діяльність влади, яку гарантує закон.

Основні проблеми практики впровадження
Закону України “Про доступ до публічної інформації”:

прийняття переліків інформації, що не є публічною;

ухвалення переліків, інформації, що є службовою інформацією;

продовження практики видання органами виконавчої влади Розпоряджень, Постанов, Указів та інших рішень, які мають гриф “ДСК”;

не дотримання правила, згідно з яким, обмежується доступ до інформації, а не документу;

зухвале порушується норма закону (ч. 5 ст. 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”) відповідно до якої “не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.

Частина 1

Чи може інформація, яка є у органу влади не бути публічною?”

Майже, одразу після вступу в дію Закону України “Про доступ до публічної інформації” органи влади почали казати, про нібито існування певної інформації про їх діяльність, яка в той же час, за їх глибоким переконанням, не є публічною інформацією, а, отже й не повинна надаватися за запитами. Згодом, почали з’являтися й відповідні переліки інформації, що не є публічною. Так, для прикладу виконавчий комітет Львівської міської ради рішенням №737 затвердив перелік відомостей, які не містять ознак публічної інформації1.

Втім виникає запитання, а чи не порушують згадані переліки Закон України “Про доступ до публічної інформації” й загалом не звужують гарантії реалізації права на доступ до інформації про діяльність влади Для того, щоб відповісти на це запитання звернемося за допомогою до телеологічного способу тлумачення. Термін Публічна інформація є ключовою категорію закону, адже, останній визначає механізм доступу саме до публічної інформації. Разом з тим термін “публічна інформація” є новим у категоріальному апараті українського законодавства, на противагу країнам усталених демократій та країн східної Європи, де термін публічна інформації є загальноприйнятим, а в деяких з них, наприклад, таких, як Словенія, Болгарія, Польща, Естонія термін публічна інформація включений навіть до назви законів, що встановлюють механізм реалізації права на доступ до інформації про діяльність влади.

Основна мета, імплементації в українське законодавство цього нового терміну стало необхідність вирішення проблеми, окреслення, — різноманітної інформації, що знаходиться у всіх без винятку органів влади України, а також інформації, що знаходиться у інших осіб, але в силу своєї природи прирівняної до інформації про діяльність органів влади, — одним терміном.

Саме тому у законі термін публічна інформація роз’яснюється, як “інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень”

Таким, чином, під терміном публічна інформація, слід розуміти всю без винятку інформацію, яка наявна в органах державної влади, місцевого самоврядування, а також Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та Верховної Ради АРК.

Необхідно звернути увагу, що це не лише інформація, яка самостійно створена суб’єктами владних повноважень, а й інформація, що була створена суб’єктом владних повноважень у результаті спільної роботи суб’єкту владних повноважень з іншим особами2 (наприклад, з органами місцевого самоврядування інших держав, міжнародними організаціями, дипломатичними установами, акредитованими в Україні та ін.). Варто, наголосити, що суб’єкт владних повноважень не може ухвалити акт про перелік інформації, яка не є публічною й відповідно доступ до якої закон не гарантує та на цій підставі відмовити в її наданні. Іншими слова, видання такого акту суб’єктом владних повноважень є прямим порушенням Закону України “Про доступ до публічної інформації” . Для прикладу інформація, яка отримана або створена при листуванні з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами — є також публічною інформацією й повинна надаватися за запитами та оприлюднюватися, якщо звичайно ця інформація не була віднесена до інформації з обмеженим доступом. Адже ще раз підкреслюємо, що публічною інформацією є вся інформація, яка знаходиться в органах державної влади, місцевого самоврядування, органів Влади Автономної Республіки Крим (Рада Міністрів АРК, Верховна Рада АРК).

Частина 2

Переліки інформації, службової інформації

На цю проблему ми вже не одноразово звертали увагу у наших попередніх публікаціях (Див. “Як встановити чи законно суб’єкт владних повноважень відніс публічну інформацію до службової інформації та надав їй гриф “ДСК”?” (https://stop-x-files-ua.org/?p=5664), Правовий аналіз Рішення виконавчого комітету Стахановської міської Ради “Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію”на відповідність), тому не вдаючись знову у довгу процедуру тлумачення, лише нагадаємо, що фактично проблема полягає в тому, що: по-перше, ці переліки містять публічну інформацію, яку в принципі відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону “Про доступ до публічної інформації” не можна відносити до інформації з обмеженим доступом; по-друге, сама процедура віднесення публічної інформації до інформації службової, а також категорії інформації, які були віднесені до службової інформації суперечать ст. 6 та ст. 9 Закону “Про доступ до публічної інформації”.

Частина 3

ДСК — помер! Хай живе ДСК!

Однією із основних ідей Закону України “Про доступ до публічної інформації” було подолання надмірної таємності держави, зокрема, через встановлення жорстких обмежень щодо можливості віднесення публічної інформації до інформації з обмеженим доступом, зокрема, окрім, впровадження трискладового тесту (ч. 5 ст. 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації), категорій інформації, які можуть бути віднесенні до службової інформації (ст. 9 ), встановлення не можливість віднесення публічної інформації до службової інформації, якщо ця інформація міститься у рішенні відповідного органу, у тому числі й в актах індивідуальної дії (указ, наказ, рішення, розпорядження, постанова та ін.), за виключенням інформації, що зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни. А також, встановлення, правила згідно з яким доступ обмежується до інформації, а не документу. Однак, на практиці Кабінету Міністрів України досі продовжує приймати Постанови, які мають гриф “для службового користування”. А це вже є прямим порушенням ст. 6, 9 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.

Частина 4

ч. 7 ст. 6 не діє!

Відповідно до вище зазначеної статті “обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений”. Однак, і після набрання чинності Закону України “Про доступ до публічної інформації”, не поодинокі випадки, коли в доступі документу відмовляється, саме на підставі, того, що цей документ містить інформацію з обмеженим доступом. Одним із останніх прикладів, може слугувати відмова Державного управління справами надати обґрунтування оренди вертольоту для Віктора Януковича без проведення тендеру. Як було зазначено “Українською правдою” у відповіді на запит керівник Державного управління справами Андрій Кравць. “Запитуваний документ містить відомості стосовно організації та забезпечення повітряних перевезень осіб, щодо яких здійснюється державна охорона, і безпеки польотів”1

Частина 5

ч. 5 ст. 6 не виконується!

До ухвалення Закону “Про доступ до публічної інформації” не зважаючи на існування достатньої кількості аргументів на користь твердження, що заробітні плати, інші виплати із державного та місцевих бюджетів, які здійснюються на користь державних чиновників повинні бути відкритими для громадськості, за виключенням окремих випадків, подібна інформації відносилася до інформації з обмеженим доступом. Отже, закріплення у ч. 5 ст. 6 Закону “Про доступ до публічної інформації” положення , що “не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину”, повинно було стати гарантією для гарантування повного доступу до інформації про використання бюджетних коштів. Але, не звертаючи увагу на цю статтю, а також положення закону, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом, тобто, норми Закону України “Про доступ до публічної інформації” є спеціальними по відношенню до інших законів, Кабінет Міністрів України відмовся надати інформацію про рівень заробітних плат чиновників, посилаючись, що ця інформація конфіденційною2. А В апараті Верховної Ради України в свою чергу відмовились оприлюднити імена депутатів, як і отримали квартири протягом останньої каденції парламенту.

Висновки: наведенні факти, змушують замислитися над питанням, що необхідно робити громадянському суспільству з метою недопущення нівелювання положень Закону України “Про доступ до публічної інформації”, які повинні були стати надійними гарантіями для забезпечення максимального доступу до інформації про діяльність української влади. На моє глибоке переконання, в юриспруденції, як і в медицині є два основних шляхи, медикаментозний та хірургічний, тобто, подолати порочну практику застосування закону можна шляхом навчання державних чиновників правильному застосуванню нового Закону “Про доступ до публічної інформації”, по-друге, оскарження відповідних актів до адміністративних суддів з метою оскарження відповідних актів. Додатковим інструментом, що здатен вплинути на практику застосування Закону України “Про доступ до публічної інформації” можуть слугувати відкрити звернення від громадських організацій до вищих органів української влади.

1http://www8.city-adm.lviv.ua/Pool/Info/doclmr_1.NSF/(SearchForWeb)/D6398E15C8405162C22578E800507382?OpenDocument.

2What is public information?// https://www.ip-rs.si/index.php?id=266

1У Льовочкіна засекретили документи по вертольоту Януковича// http://www.pravda.com.ua/news/2011/08/23/6523575/

2 У Раді засекретили депутатів, які отримали державні квартири// http://www.pravda.com.ua/news/2011/08/25/6529959





Навіґація у серії:Попередня публікація серії: Оприлюднено перший громадський рейтинг відкритості регіональних органів влади

Наступна публікація серії: Тріумф громадянського суспільства, чи скромна перемога влади?
Print Friendly, PDF & Email


  1 коментар to “Підсумки реалізації Закону України “Про доступ до публічної інформації” до 9-го Міжнародного дня Права Знати”

  1. […] Що нового Сьогодні Міжнародний день Права ЗнатиПідсумки реалізації Закону України “Про доступ до пуб…Знати “нізя”Право знати, чи обов’язок не знати? Що […]