Тра 242011
 

Протокол про реєстри викидів та переносу забруднювачів

Єлизавета Алексєєва,
керівник юридичного відділу ЕПЛ

У статті автор аналізує Протокол про реєстри викидів і переносу забруднювачів до Оргуської конвенції, який ступив у дію у жовтні 2009 року. У статті йдеться про зобов’язання Сторін у сфері покращення доступу громадськості до екологічної інформації шляхом запровадження загальнодоступних реєстрів.

На виконання пункту 9 статті 5 і пункту 2 статті 10 Оргуської конвенції 21 травня 2003 року у місті Києві під час позачергової Зустрічі Сторін Конвенції в рамках П’ятої Міністерської Конференції «Довкілля для Європи» був підписаний Протокол про реєстри викидів та переносів забруднювачів (РВПЗ) до Оргуської Конвенції (The UNECE Protocol on pollutant release and transfer registers), або Київський Протокол.

Протокол про РВПЗ є першим юридично обов’язковим міжнародним документом про реєстри викидів та переносів забруднювачів. Його мета полягає у розширенні доступу громадськості до інформації, сприянні участі громадськості та у попередженні та скороченні забруднення. Очікується, що завдяки створенню доступних для громадськості загальнонаціональних реєстрів та введення для підприємств вимог про надання регулярних звітів про свої викиди та переноси конкретних забруднювачів, Протокол підвищить підзвітність корпорацій, стимулюватиме зниження рівнів забруднення, і відповідно сприятиме сталому розвитку.

Тридцять вісім країн, в тому числі і Україна, та Європейське Співтовариство – Сторони Оргуської Конвенції стали Сторонами Київського Протоколу. Із ратифікацією у липні 2009 року Протоколу Угорщиною, він набрав необхідну кількість ратифікацій та вступив у силу, який і відбувся 8 жовтня 2009 року. На сьогоднішній день двадцять чотири країни ратифікували Протокол. На жаль, Україною Київський Протокол про РВПЗ по цей день не ратифікований.

Які основні вимоги Протоколу до РВПЗ?

У статті 4 Протокол встановлює основні вимоги до національних РВПЗ. Країни, які ратифікували Протокол, повинні вжити необхідних заходів для того, щоби забезпечити створення та функціонування на території їхніх держав РВПЗ, які:
1) становлять собою структуровану і комп’ютеризовану базу даних чи ряд пов’язаних між собою баз даних, які ведуться компетентним органом держави;
2) базується на обов’язковій звітності, яка подається забруднювачами на періодичній основі;
3) вміщують інформацію у розбивці по конкретним підприємствам, забруднювачам і відходам;
4) охоплюють різноманітні компоненти довкілля, розрізняючи між викидами у повітря, воду і землю;
5) ключають інформацію про переноси забруднювачів;
6) є логічно послідовними і за своєю будовою зручними для користувачів та доступними для громадськості, в тому числі у електронній формі;
7) у процесі їнього створення та модифікації забезпечується участь громадськості.

Для чого потрібні РВПЗ?

Із преамбули Протоколу вбачається, що РВПЗ є ефективним інструментом для сприяння покращенню екологічних показників, оскільки підвищують підзвітність підприємств. Він також забезпечує легкий доступ громадськості до якісної інформації про викиди забруднюючих речовин у районах проживання громад чи переносу забруднювачів на території таких громад. Крім того, не дивлячись на те, що РВПЗ створюються для задоволення потреб громадськості, інформація, поміщена у реєстрах, може використовуватися урядами для виявлення тенденцій, демонстрації прогресу у справі скорочення викидів, контролю за виконанням ряду міжнародних договорів, встановлення пріоритетів і оцінки прогресу, досягнутого шляхом реалізації екологічної політики та програм. Завдяки вдосконаленню управління забруднювачами РВПЗ забезпечують значні вигоди і для промисловості. РВПЗ у поєднанні із медичною, екологічною, демографічною, економічною та іншою інформацією може використовуватися з метою поглиблення розуміння потенційних проблем, виявлення «гарячих точок», прийняття попереджуючих заходів, та заходів із пом’якшення негативного впливу та встановлення пріоритетів в сфері раціонального використання природних ресурсів.

До чого зобов’язує Протокол уряди, які його ратифікували?
Згідно статті 4 Протоколу кожна його Сторона через відповідний компетентний державний орган повинна скласти і вести національний РВПЗ, який є структурованою і комп’ютеризованою базою даних, яка базується на обов’язковій періодичній підзвітності підприємств про викиди та переноси забруднювачів, і охоплює різноманітні складові довкілля, розрізняючи викиди у землю, повітря і воду, є доступним і зручним для громадськості, в тому числі, через мережу інтернет.

Важливим є те, що протокол чітко говорить про необхідність створення правових підстав для покладення на підприємства-забруднювачів обов’язку щодо відкриття інформації про забруднення для широкої громадськості. На сьогоднішній день така інформації в Україні у повній мірі не збирається, а тим більше не узагальнюється і не перебуває у легкому відкритому доступі для зацікавлених осіб.

Хто відповідальний за створення і ведення РВПЗ?
Протокол встановлює, що його Сторони визначать відповідні національні органи державної влади, які повинні збирати від забруднювачів відповідну інформацію для формування реєстру і забезпечувати доступ громадськості до такої інформації.

Коли реєстр буде доступним для громадськості України?

Протокол встановлює, що підприємства-забруднювачі, які підпадають під дію його положень, повинні звітувати про відповідні викиди вже щодо наступного після ратифікації Протоколу року. Після цього звітування проводиться щорічно. Інформація щодо кожного звітного року повинна включатися до реєстру не пізніше п’ятнадцяти місяців із часу після закінчення звітного року. Разом з тим щодо першого звітного року для формування реєстру Сторонам дається два роки. Тобто, якби України ратифікувала Протокол у 2011 році, то строк по спливу якого із України можна було би спитати про створення реєстру та його відповідне наповнення наставав би аж у січні 2015.

Про що звітуються забруднювачі?

Стаття 9 Протоколу передбачає, що підприємства-забруднювачі, які підпадають під дію Протоколу, здійснюватимуть збір даних, необхідних для визначення викидів, що мали місце на об’єкті і переніс забруднювачів за межі такого об’єкту, а також зберігатимуть інформацію про дані, за допомогою яких така звітна інформація була отримана протягом п’яти років. Така інформація повинна включати також опис використаних методологій збору даних. Протокол вимагає від підзвітних суб’єктів використання найкращої наявної інформації, в тому числі даних моніторингу, коефіцієнтів перерахунку викидів, рівнянь балансу маси, інших технічних оцінок. За якість інформації, яка подається до реєстру, відповідають забруднювачі, але на державу покладено обов’язок слідкувати за якістю такої інформації шляхом перевірки її на предмет повноти, узгодженості та достовірності (стаття 10).

Відповідно до ст. 7 Протоколу підприємства-забруднювачів зобов’язані подавати до реєстру таку інформацію:
1) назву, поштову адресу, географічне місцезнаходження та вид чи види діяльності підприємства, а також ім’я та прізвище власника чи оператора, назву компанії,
2) найменування та ідентифікаційний номер кожного забруднювача, щодо якого вимагається звітування;
3) кількість кожного забруднювача, викинутого із об’єкта у навколишнє середовища за звітний рік у сукупності і в розбивці по викидам у повітря, воду і землю;
4) кількість кожного забруднювача, перенесеного за межі об’єкта за звітний рік;
5) тип методології, яка була використана для отримання інформації із вказівкою на те, чи базується вона на вимірах, розрахунках чи оцінках.

Про які забруднювачі іде мова? Інформація про які підприємства потраплятиме у реєстр?

До тексту протоколу є два додатки: один містить перелік видів діяльності і граничних значень потужностей та працівників, другий – забруднювачів і граничні значення викидів такого забруднювача у різні складові довкілля. Відповідно до статті 7 Протоколу обов’язок подавати інформацію до РВПЗ покладається на власників чи операторів об’єктів, які або:
1. Здійснюють хоча б один із видів діяльності, передбачених у додатку 1, понад граничні значення потужності діяльності (вказаних у колонці 1 додатку 1), а також:
а) здійснюють викиду будь-яких забруднювачів, вказаних у додатку 2, в кількостях, що перевищують граничні значення, вказані у колонці 1 додатку 2; і/або
б) здійснюють переніс за межі ділянки будь-який забруднювач, вказаний у додатку 2, в кількостях, що перевищують граничні норми, вказані у колонці 2 додатку 2.

2. Здійснюють хоча б один із видів діяльності, передбачених у додатку 1, і кількість співробітників якого дорівнює або перевищує граничну кількість працівників (вказану у колонці 2 додатку 1) і виробляє, обробляє чи використовує будь-який із забруднювачів із додатку 2, в кількостях, що перевищують граничні значення, вказані у колонці 3 додатку 2.

Яким повинен бути режим доступу до інформації у реєстрі?

Положення щодо доступу до інформації у реєстрі фактично дублює положення Оргуської конвенції в частині доступу до екологічної інформації. Відповідно до ст. 11 Протоколу, кожна Сторона Протоколу повинна забезпечувати доступ громадськості до інформації, яка міститься у реєстрі викидів та переносів забруднювачів без необхідності формулювати свою зацікавленість головним чином шляхом прямого електронного доступу через публічні мережі зв’язку. Протокол чітко встановлює, що доступ до реєстру повинен бути безкоштовним. Разом з тим, в разі, коли у певній державі громадськість не має безперешкодного електронного доступу до реєстру, органи державної влади зобов’язані надавати таку інформацію на запит якомога скоріше, але не пізніше одного місяця після отримання відповідного запиту. У такому випадку Протокол дозволяє Сторонам стягувати розумного рівня плату за відтворення та пересилку поштою конкретної інформації у відповідь на запит, але Сторона зобов’язана паралельно забезпечити електронний доступ до реєстру у доступних для громадськості місцях. Наприклад, публічних бібліотеках, установах місцевих органів влади та інших відповідних місцях.

За якими показниками можна буде здійснювати пошук у реєстрі?

Протокол встановлює, що реєстр повинен створюватися таким чином, щоби в максимальній мірі полегшити доступ громадськості через електронні засоби зв’язку, такі, як інтернет. Для цього, Протокол вимагає у статті 5, щоби пошук серед інформації, яка міститься у РВПЗ, можна було робити за наступними категоріями:
– об’єкт, його географічне місцезнаходження;
– вид діяльності;
– власник чи оператор, компанія;
– забруднювач чи відход;
– кожен елемент довкілля, у який викидається забруднювач;
– кінцевий пункт переносу забруднювачів;
– звітний рік (протокол вимагає, щоби інформація у реєстрі зберігалася як мінімум 10років).

Чи може громадськість брати участь у процесі створення та вдосконалення національного реєстру?

Так, Протокол у ст. 15 передбачає, що уряди повинні сприяти інформуванню громадськості про РВПЗ і давати громадськості допомогу і рекомендації в галузі доступу до реєстру, розуміння та використання вміщеної у ньому інформації. Крім того, Протокол чітко передбачає право громадськості брати участь у процесі створення та вдосконалення національних РВПЗ. Громадськість повинна мати безкоштовний доступ до інформації про заходи, що стосуються створення та вдосконалення її національного РВПЗ, а також можливість надавати будь-які зауваження, інформацію, аналітичні матеріали чи судження, а органи влади зобов’язані належним чином приймати до уваги такий вклад громадськості (стаття 13).

Плани ратифікувати Протокол про РВПЗ неодноразово декларувалися урядовцями України, хоча далі планів на сьогоднішній день справа не пішла. За таких умов ЕПЛ планує активно поширювати серед широкого кола громадськості та держслужбовців інформацію про Київський протокол з метою підвищити обізнаність з даного питання та збільшити тиск на урядовців, уповноважених ініціювати ратифікацію Протоколу.



Print Friendly, PDF & Email