Бер 042013
 

У світі є вираз «Англійське право». Його ще називають прецедентним правом. Цією системою керується більшість розвинених країн світу. Принцип прецедентного права полягає в тому, що закон діє як правило для всіх. Якщо одного разу суддя назвав дію злочином, то ця дія завжди буде вважатися злочином.

З іншого боку є термін «Африканське право». Принцип цього традиційного, або «племінного права» полягає в тому, що будь-які суперечливі моменти вирішувала авторитетна людина – вождь, жрець чи старійшина. Тоді спір вирішується, виходячи з суб’єктивної думки конкретної людини. Ця людина може керуватися досвідом, власним сумлінням, а може й лінню, або власною вигодою.

Але в Україні суддів призначають. Не можна сказати, що вони користуються авторитетом в суспільстві. І хоч в нас є багато законів, діють вони по різному, залежачи від того, хто їх використовує.

Громадська організація «Наша перспектива» в рамках проекту «Налагодження громадського контролю за виділенням землі в Києво-Святошинському районі Київської області» за підтримки програми «Верховенство права» міжнародного фонду «Відродження» подала запити до органів місцевого самоврядування з проханням надати копії рішень місцевих рад про виділення земельних ділянок фізичним та юридичним особам. Як ми і очікували більшість місцевих рад відмовила в наданні інформації, посилаючись на норми закону «Про доступ до публічної інформації». Зокрема відповідно до ст. 10 «кожна особа має право знати у період збирання інформації, але на початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються».

Крім того, згідно статті 6 така інформація належить до категорії конфіденційної, а, отже, є інформацією з обмеженим доступом. Посилаючись на ч. 1 ст. 7 цього ж закону розпорядники інформації (в даному випадку місцеві ради), які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації. А за відсутності такої згоди — лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згоди такої від осіб, які отримали землю, звісно, рада не має. Зрозуміло, що й особливого бажання дізнатися про згоду чи незгоду вони не виявили.

А взагалі вважати інформацією з обмеженим доступом назву юридичної особи – абсурд. Це все одно, що утаємничити назви самих рад.

Слід також зазначити, що шість рад взагалі проігнорували наші запити. Втім, для таких випадків є визначена законом процедура оскарження рішень. ГО «Наша перспектива» подала однотипні позови до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вимогою примусити кожну з рад надати запитувану публічну інформацію. І тут почалось найцікавіше. Суддя зазначеного суду Дубас Т.В. на позов до Малютянської сільської ради видав ухвалу про відкриття скороченого впровадження. А суддя того ж суду Нікушин В.В., розглянувши однотипний позов до Тарасівської сільської ради, ухвалив рішення про повернення позову позивачеві (тобто – нам), «роз’яснивши йому що для вирішення даного спору потрібно звернутися до Окружного адміністративного суду м. Києва».

Таким чином, на один і той самий позов два різних судді видали дві різних ухвали. Один вирішив почати впровадження, інший – «від футболив» до іншого суду. Саме так, мабуть, вийшло б і в Африці. В нас, як і в тих племенах, немає єдиного закону, є рішення різних людей. Але там вони хоча б авторитетні.

uh_1 uh_2



Print Friendly, PDF & Email