Бер 032012
 

У січні 2012 року ми святкуємо рік з моменту ухвалення однієї із найбільш прогресивних змін чинної влади – відкриття доступу до публічної інформації. Новий Закон “Про доступ до публічної інформації” викликав значні очікування в суспільства щодо змін у взаємодіях чиновник – громадянин, оскільки саме відкритість і прозорість влади покликані повернути роками втрачену довіру.

За час відкриття доступу до публічної інформації влада продемонструвала достатньо політичної волі для забезпечення виконання права громадян на отримання документів від органів влади. Були прийняті Укази Президента, постанови уряду, накази і розпорядження органів влади, однак чи були вони ефективними? Чи дійсно доступ до публічної інформації став реальним? Український незалежний центр політичних досліджень вирішив припідняти завісу органів влади, щоб на власні очі побачити новостворений механізм відкритості, і провів моніторинг виконання Закону України “Про доступ до публічної інформації” 16 міністерствами та 62 центральними органами виконавчої влади.

Станом на час завершення дослідження було отримано інформацію від 14 міністерств та 53 центральних органів виконавчої влади. Моніторинг проводився протягом листопада – грудня 2011 року.

Зовнішній бік реалізації Закону

За результатами моніторингу можна стверджувати, що органи влади загалом виконують закон: громадяни подають запити до органу влади на отримання публічної інформації і часто саме протягом передбаченого законом терміну отримують відповідь на свій інформаційний запит. Однак, відповідь на запит не завжди містить повний обсяг запитуваної інформації, інколи органи влади обмежуються формальною відпискою або відсилають для ознайомлення з інформацією до офіційного веб-сайту, що є неправомірною відмовою в наданні інформації. Ще однією проблемою є те, що часто органи влади роблять затримку з відповіддю на запит у декілька днів, при цьому не повідомляючи про таку затримку запитувача інформації.

На практиці також не досить ефективно реалізовується законодавче право громадян, передбачене статтею 19, отримувати відповідь на інформаційні запити в письмові, електронній чи іншій довільній формі на вибір запитувача.

Щоб перевірити різну спроможність органів влади надавати відповіді за передбаченими законом формами, під час проведення дослідження до всіх центральних органів виконавчої влади було подано запити на інформацію, з проханням надати відповіді за поштовою та електронною адресами.

Повною мірою реалізувати це право, тобто надати відповіді поштою та надіслати копії на електронну адресу, здатні були тільки 49,3% Центральних органів виконавчої влади, решта органів відповіли тільки поштою і 1,5% надали відповіді виключно в електронній формі.

Таким чином, відповіді на інформаційні запити у більшості випадків надсилаються тільки поштою, а зручний спосіб для громадян отримання, зберігання та використання інформації – електронний, органи влади використовують на половину. Однією з причин цього може бути також низький рівень технічного забезпечення відповідних підрозділів.

Робота офіційних веб-сайтів
 
Для ознайомлення громадян з інформацією, якою володіють суб’єкти владних повноважень, закон зобов’язує органи влади оприлюднювати визначений перелік інформації.

Але за більше ніж півроку дії закону в частині наповнення не покращилась і робота офіційних веб-сайтів. Тільки 22,4% органів влади оприлюднюють нормативно-правові та індивідуальні акти органа владу, і 46,3% органів розмістили інформацію про порядок оскарження ненадання інформації.

До позитивних змін слід віднести те, що 91% органів влади доповнили сайт розділом про доступ до інформації і 77,6% розмістили інформацію про порядок подання запиту.

Найслабшою ланкою виконання закону залишається система обліку публічної інформації. Абсолютна більшість (80,6%) органів виконавчої влади не створили реєстр публічної інформації, і всього 6% владних органів запровадили таку систему, яка містить тільки ті документи, що були створені після набуття чинності законом, тобто тільки з 9 травня 2011 року. Оскільки сам Кабмін затвердив відповідне положення про систему обліку тільки 21 листопада 2011 року, залишається сподіватись, що найближчим часом тенденція зміниться на краще.

Робота із запитами
 
Крім того, що органи зобов’язані надавати відповіді на інформаційні запити, які до них надходять, та оприлюднювати визначену законом інформацію на офіційному веб-сайті, для забезпечення пасивного доступу до публічної інформації має бути визначено спеціальне місце для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надане право запитувачам фотографувати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації.

У своїй більшості органи влади забезпечили окремим приміщенням громадян для роботи із потрібними їм документами – 65,7% державних органів відвели таке місце та технічно його обладнали.

Однак, деякі органи хоча і відвели спеціальне місце для роботи запитувачів із документами, але досі не налагодили процес його роботи (23,9%), і 6% органів влади взагалі не забезпечують запитувачів інформації таким правом.

Тобто, близько 30% органів влади поки що не здатні надати можливість роботи з документами в середині органів влади, що значно ускладнює громадянам доступ до публічної інформації, оскільки запитувані документи почасти мають досить великі обсяги, з якими зручніше було б ознайомитися в державних інститутах та зробити копії саме тих документів, які є необхідними.

Не всі органи здатні забезпечити громадянам друк та копіювання необхідної інформації. Лише 83% органів влади забезпечені необхідною офісною технікою і готові зробити копіювання або друк запитуваних документів.

Важливо, що більше 80% органів влади не встановили розміри витрат на копіювання й друк документів, які надаються за запитами. Таким чином, відповідно до пункту 3 статті 21 Закону, інформація будь-якого обсягу повинна надаватися на безоплатній основі.

У страху очі великі
 
Попри залякування, що через доступ до публічної інформації органи влади будуть паралізовані, насправді, обсяг поданих запитів виявився не таким великим. Рекордсменом є Міністерство внутрішніх справ, до якого за період з 9 травня до 1 грудня 2011 надійшло 1766 запитів. Понад півтисячі запитів на отримання публічної інформації надійшло також до Міністерства охорони здоров’я (866) та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (657). Найменшу кількість запитів було подано до Міністерства енергетики та вугільної промисловості – всього 69 інформаційних запитів.
 
Ще простішою ситуація щодо кількості поданих інформаційних запитів є в інших центральних органах виконавчої влади, до яких в середньому надійшло 50 запитів.

Рекордсменом у наданні відмов на інформаційні запити стало Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке надало 52 відмови, а Міністерство внутрішніх справ, до якого було подано більше півтори тисячі запитів на інформацію, займає третю позицію, надавши 11 відмов.

Внутрішній бік Закону
 
Існує інша сторона виконання норм Закону України “Про доступ до публічної інформації” – належно організований процес опрацювання запитів на інформацію в середині органів публічної влади. Для цього органи влади мали прийняти ряд внутрішніх нормативно-правових актів, щоб повноцінно забезпечити активний і пасивний доступ громадян до публічної інформації, розпорядниками якої вони є.

Зокрема, на реалізацію вимог Закону України “Про доступ до публічної інформації” мають бути внесені відповідні зміни до регламентів органів влади, а також потрібно визначити розпорядником інформації спеціальний структурний підрозділ або ж призначити відповідальну особу, яка б організовувала у встановленому порядку доступ до публічної інформації. Органи влади повинні внести відповідні зміни до інструкцій з діловодства та посадових інструкцій. Також мають бути розроблені та ухвалені нормативні акти, що регулюватимуть виконання окремих положень закону, таких як ведення системи обліку публічної інформації.

Картина щодо виконання норм закону у частині визначення структурного підрозділу або призначення відповідальної особи за доступ до публічної інформації виглядає досить переконливо. У своїй більшості, органи влади ухвалили положення про структурний підрозділ або ж наказ про призначення відповідальної особи за доступ до публічної інформації. Згідно з даними дослідження, 86,6% центральних органів виконавчої влади ухвалили відповідний документ у своїх відомствах.

Але якщо подивитися на результати дослідження щодо ухвалення решти нормативно-правових актів, то тут перспективи виглядають менш радісно. У частині внесення змін до регламенту роботи органів влади на сьогодні ситуація така, що більше половини, а саме 62,7% органів влади так і не спромоглися внести зміни до своїх регламентів, і тільки 37,7% органів центральної влади внесли відповідні зміни. Більше того, деякі органи державної влади, зокрема Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, регламент якої був затверджений ще 1997 року, повідомляє, що не потребує внесення змін до будь-яких нормативних документів після набуття чинності законом.

Аналогічна ситуація і з внесенням змін до інструкцій з діловодства та посадових інструкцій. Досі не внесли зміни до посадових інструкцій службовців, які відповідають за доступ до публічної інформації, 59,7% центральних органів виконавчої влади. Правила документування до документообігу із урахуванням норм Закону України “Про доступ до публічної інформації” визначили тільки 25,4% центральних органів виконавчої влади.

Серед причин такої ситуації слід окремо звернути увагу на Кабінет Міністрів України, який на сьогодні є найбільшим порушником закону, оскільки досі не подав на розгляд парламенту законопроект про приведення українського законодавства у відповідність із нормами доступу до публічної інформації. Кабмін же і найдовше приймав важливі постанови для імплементації законодавства по доступу до публічної інформації.

Узагальнюючи результати дослідження, можна говорити про неналежне виконання центральними органами виконавчої влади Закону “Про доступ до публічної інформації”. Тобто можна стверджувати, що громадяни поки не отримали можливості повною мірою реалізувати своє право на доступ до інформації, причиною чого є не налагоджена досі внутрішня робота органів виконавчої влади із запитами на інформацію й оприлюдненням відомостей на сайтах.

Як бачимо, під завісою доступу до публічної інформації все ще не існує цілісного дієвого механізму, а швидше поодинокі невпорядковані інструменти та деталі. Залишається сподіватись, що забезпечення доступу до публічної інформації не стане тим “довгобудом”, на якому списують багато коштів, а кінцева дата введення в експлуатацію невідома.

Іван Лукеря, Український незалежний центр політичних досліджень


Повну версію статті можна скачати в PDF-форматі…



Print Friendly, PDF & Email