Сер 122011
 

Віднедавна в Німеччині працює інтернет-портал, мета якого – розвивати культуру вільного доступу до інформації. Уже в перші дні роботи ресурсу звернень не бракувало. В Україні теж зацікавилися такою ідеєю.

 

Здавалося б, Німеччина має великий демократичний досвід, але і в цій країні далеко не кожен наважується звернутися зі своїми запитаннями до найвищих державних установ. Хоча така можливість існує. Її гарантує федеральний закон про вільний доступ до інформації. Він діє з 2006 року. Підбадьорити жителів країни активніше скористатися своїм правом вирішило німецьке відділення громадської ініціативи «Open Knowledge Foundation». Для цього створили спеціальний портал, який так і назвали – «Запитай державу».

Усе зроблено максимально просто: користувач заходить на сайт, заповнює підготовлений формуляр, а інтернет-платформа автоматично відправляє запит на електронну адресу відповідного міністерства або іншої державної установи. Потім офіційна відповідь публікується на веб-сторінці. Як розповів у розмові з Deutsche Welle керівник проекту Штефан Вермаєр, вже за перший тиждень надійшло понад сто запитів.

Потрібні розумні запити, а не скарги

Перші дні роботи порталу продемонстрували, що дехто плутає його з книгою скарг або довідковим бюро щодо різних бюрократичних процедур. Тим, хто шукає відповіді на запитання на кшталт – “чи визнають у Німеччині чеські водійські посвідчення” – портал не допоможе, хіба що вкаже, до якого відомства краще звернутися. Але, продовжив Вермаєр, відразу почали надходити й дуже розумні запити, які справді підпадають під закон про вільний доступ до інформації.

Хтось цікавився вартістю певного державного проекту, на який були витрачені гроші платників податків, хтось попросив протокол державного візиту, який щойно відбувся. «Користувачам, які шукають відповіді на подібні запитання ми якраз і намагаємося допомогти», – продовжив Вермаєр. За його словами, чимало людей навіть не знають про закони, які дозволяють простому громадянину зазирнути до цікавих і навіть потенційно пікантних внутрішніх документів міністерств і відомств. Керівник проекту «Запитай державу» сподівається, що таким чином удасться підвищити в Німеччині культуру вільного доступу до інформації.

Простий запит нічого не коштує

У базі даних порталу міститься понад 800 німецьких державних установ. Чимало з них люб’язно відповідають на звернення, але є й такі, котрі намагаються спонукати допитливого громадянина відкликати запитання. Як розповів Вермаєр, оскільки в залежності від складності запиту, чиновники мають право стягувати за його опрацювання гроші, інколи у відповідь лунає: «Ваш запит може обійтися вам у 500 євро, то ви все ж таки хочете його робити?» «Це відлякує громадян, які не знають, що вони спрямували простий запит, який взагалі нічого не коштує», – критикує керівник проекту «Запитай державу». Протидіяти такій практиці якраз і покликаний новий портал, наголосив Вермаєр. «Ми хочемо, щоб офіційні установи реагували чесно і нікого не залякували».

Підтримку ініціатива отримує від одинадцяти відомих громадських організацій та союзів. Серед них – міжнародна антикорупційна організація Transparency International, Ініціатива за більше демократії, Німецька журналістська спілка. «За допомогою інтернету можна максимально використовувати такий могутній, демократичний інструмент як закон про вільний доступ до інформації», – переконаний Штефан Вермаєр.

Британський оригінал

Зразком для німецького проекту слугувала подібна британська сторінка – whatdotheyknow.com. За даними інформаційного агентства epd, торік через цей портал пройшло близько 5200 запитів, що становить 12 відсотків усіх запитів у Великобританії. У Німеччині, починаючи від 2006 року, до міністерств і відомств досі щорічно надходило в середньому лише 1600 запитів. Отже, існує нагальна потреба в такому сайт як «Запитай державу».

Зацікавилися ідеєю і в Україні, де нещодавно теж ухвалили закон про доступ до публічної інформації. «Громадяни масово розсилають запити, намагаючись дізнатися все, що довгий час залишалося таємним», – розповів Deutsche Welle Олексій Хмара, керівник творчого об`єднання “Торо”, яке представляє в Україні антикорупційну організацію Transparency International. Проте, продовжив він, ця коротка практика показала низку суттєвих проблем, що виникають у впровадженні закону. «Громадяни часто не знають, про що можна запитувати та в кого саме. Багато хто не вміє складати інформаційні запити, навіть в їхній спрощеній формі», – сказав Хмара. За його словами, українці ще не дуже довіряють новому закону.

Незабаром і в Україні

Олексій Хмара

Олексій Хмара

Хмара повідомив, що поки нема українського аналогу британської задумки, але в Україні вже діє ресурс, на якому є інструкція зі складання запитів та їхні зразки разом з відповідями. Ресурс створили в рамках діяльності великої громадської коаліції «Новий Громадянин». Хмара повідомив, що зараз обговорюється ідея розробити ще й інтернет-ресурс, подібний до британського оригіналу. Як наголосив Хамара, його організація готова надати майбутньому сайту консультативну підтримку. «Думаємо, що він з’явиться до кінця цього року й буде безкоштовним для користувачів», – сказав Хмара. Німецький і британський портали теж працюють безкоштовно.

Автор: Володимир Медяний
Редактор: Євген Тейзе

 

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,15312602,00.html



Print Friendly, PDF & Email

  1 коментар to ““Запитай державу” або як приперти міністерство до стіни”

  1. Все це чудово. Але якось штучно виглядають твердження про один-одненький сайт в цілій країні. Адже громадянське суспільство може створювати безліч всіляких ресурсів. І зазвичай так і є.
    Сенс поєднання таких ресурсів у одному порталі може виникнути там, де влада хоче скоординувати їхню діяльність. аби не розпорошувати зусилля.
    Коли ж експерт стверджує, що “в Україні вже діє ресурс”, то виникає питання – що це: вибірковий зір чи погане знання “матчастини”?
    В Україні діє купа сайтів, на яких є поради як складати запити. Деякі з них тематичні, деякі – універсальні. Одні з”яляються, інші не виявляють активності. Але казати, що є аж один ресурс…
    Може, варто скласти їхній приблизний перелік, та презентувати “Новому громадянинові”?