Січ 232013
 

Черкаська журналістка довідалась, що місцеві чиновники ідуть на пенсію найчастіше по інвалідності. І через це опинилась у суді. Не самі чиновники-інваліди, а власне заклад, який видає довідки, помітив у статті “тінь” на своїй діловій репутації. Моральну шкоду заклад «з інвалідних довідок» оцінив у 50 тисяч гривень, з них 20 тисяч хоче отримати від автора матеріалу.

Що під загрозою: репутація чи прозорість держоргану?

Понад півроку триває судовий марафон між комунальним закладом «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» (МСЕК) та журналісткою черкаського інтернет-видання НародUA Вікторією Кобиляцькою. Журналістське розслідування «Влада робить людей інвалідами?» неабияк розгнівало головного лікаря МСЕК Владлена Лепського, так що він підготував позовну заяву на 24 сторінки. А це, у свою чергу, здивувало журналістку.

Тему для матеріалу Кобиляцькій випадково «підказав» мер Черкас Сергій Одарич. Мер міста – ще одна ключова фігура судового процесу, яку МСЕК також обвинуватив у шкоді репутації. Проте від нього комунальний заклад розраховує отримати лише 5 тисяч гривень.

Сергій Одарич якось на прес-конференції поскаржився, що міські чиновники масово йдуть на пенсію по інвалідності. Це заінтригувало журналістку. Тож вона вирішила дізнатися, чому в окремих регіонах України збільшується кількість посадовців-інвалідів, і чи справді цих людей можна назвати такими, що «мають особливі потреби».

Як з’ясувалось, на пенсії по інвалідності Пенсійний фонд у 2011 році (саме тоді готувалася стаття) витратив близько двох мільярдів гривень. Щоб у Черкасах вирахувати відсоток пенсіонерів-держслужбовців, які пішли на пенсію по інвалідності, журналістка звернулась до обласного центру медико-соціальної експертизи. На думку авторки, МСЕК міг би надати потрібну інформацію. Адже саме цей заклад «робив» із чиновників інвалідів, чи то пак – видавав їм відповідні довідки.

Чотири рази журналістка відправляла інформаційні запити і, тільки погрожуючи судом, нарешті домоглася від МСЕК відповіді. Згодом була опублікована резонансна стаття у виданні «Народ.UA». Потім її  передрукувала місцева газета «Рідне місто Черкаси».

Стаття наробила рейваху в області, та найбільше зчинив переполох МСЕК. Представники центру почали вимагати, щоб журналістка спростувала статтю як таку, що кидає тінь на ділову репутацію, принижує честь і гідність комунального закладу (стаття 94 Цивільного кодексу України).

Зокрема, у позові зазначено, що в матеріалі «Влада робить людей інвалідами» автор, «керуючись своїми припущеннями та інформацією зі слів посадових осіб м. Черкаси, звинувачує заклад та його керівництво в корупції та безпідставній видачі довідок МСЕК про інвалідність певній категорії громадян та «колишнім держслужбовцям».

«Під роздачу» потрапили також і газета «Рідне місто Черкаси» за передрук матеріалу (моральна шкода оцінена в 20 тисяч гривень) і депутат Черкаської обласної ради Любов Майборода, яку журналістка цитувала в тексті. Вартість коментаря Майбороди МСЕК оцінив у 5 тисяч гривень.

У чому полягає справді гріх журналістки, так це в тому, що вона помилилась в цифрах. «Але помилка в цифрах – це не привід подавати до суду», – впевнена Вікторія Кобиляцька. З огляду на це, авторка готова була спростувати інформацію в тій частині, де надані помилкові дані. Однак цього МСЕК виявилось замало – він вимагає спростувати всі відомості, подані в журналістському розслідуванні й особисто вибачитися перед Лепським за зіпсовану репутацію закладу.

Натомість журналістка запевняє, що репутацію нікому не псувала, а в своєму матеріалі всього-на-всього намагалася написати про велику кількість посадовців, які йдуть на пенсію по інвалідності.

«Дуже показово, що на мене до суду подав не котрийсь із цих посадовців, а саме заклад, який проводить експертизу для надання людям тієї чи іншої групи інвалідності», – підкреслила Кобиляцька.

Чергові судові слухання призначено на 30 січня цього року.

Судових позовів боятись не варто

Уперше журналістка Вікторія Кобиляцька опинилася в суді як відповідач. Однак ЗМІ, які, дотримуючись професійних стандартів, пишуть на суспільно-важливі теми чи проводять розслідування, боятися позовів не варто. У цьому переконаний Олександр Бурмагін, медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси.

«Як казала колись шеф-редактор видання, у якому я працював: якщо до газети ніхто не позивається, вона не про те пише. У сенсі, що ЗМІ не виконує своєї головної функції – висвітлювати суспільно-важливі теми, порушувати гострі питання, бути критично налаштованим», – коментує Бурмагін.

Загалом, маючи фаховий юридичний захист, журналістам і ЗМІ вдається уникати вкрай негативних наслідків для себе. Якщо і трапляється так, що суди першої інстанції стягують моральну шкоду в сотні тисяч гривень, то апеляційне і касаційне провадження ці суми або взагалі множать на 0 або зменшують до трьох, п’яти чи десяти тисяч.

«З етичного журналіста, який дотримується професійних стандартів, практично неможливо стягнути бодай гривню. У тому числі наше законодавство передбачає і «право на помилку». Тож коли розслідувач, використавши купу джерел та коментарі дійових осіб, але припустився арифметичної або іншої фактичної помилки – його не можна за це карати», – каже Бурмагін.

До Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП) постійно звертаються за різноманітною юридичною допомогою медіа зі всіх регіонів України. У тому числі, ці звернення стосуються і надання допомоги в судових справах за позовами до ЗМІ та журналістів про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. Лише за 2012 рік юристи ІРРП взяли на розгляд 42 заявки про надання правової допомоги у судових справах від медіа.

«Особливо загрозливою останнім часом є тенденція щодо силових дій правоохоронних органів, спрямованих на розкриття джерел інформації. Йдеться про обшуки, вилучення жорстких дисків та інших носіїв інформації”, – підкреслює медіаюрист.

Свобода українських ЗМІ непокоїть світову спільноту

Свобода слова в Україні завжди мала «дозований» характер. Допоки журналіст не потрапляв вилами в гнійник – владних структур чи бізнесових кіл – на журналіста не зважали. Тільки ж розходився  сморід, і суспільство з обуренням оберталося до «гнояра», що у свою чергу, загрожувало його спокою та грошовим вигодам, миттєво отримував і журналіст “на горіхи”.

За словами Кобиляцької, в першу чергу її цікавила тема «інвалідності» чиновників, і аж ніяк не МСЕК. Іншій представниці ЗМІ, редактору сайту Kerch.fm Ірині Сєдовій почали погрожувати невідомі після її публікації матеріалу про проблему педофілії в регіоні. За фактом погроз міліція порушила кримінальну справу.

У тому ж Криму нещодавно порушили кримінальну справу на журналістку видання «Аргументы недели – Крым» Ганну Андієвську за те, що написала про нібито місце реєстрації члена уряду АРК («прописаного» у гуртожитку). Це другий чи третій в історії українських ЗМІ випадок, коли на журналіста порушили справу за статтею 182 Кримінального кодексу, а саме: за втручання в приватне життя. Хоча, як коментують випадок юристи, у розслідуванні представлена достовірна інформація, і сама стаття не містить порушень інформаційного законодавства.

На початку січня харківська журналістка Жанна Титаренко заявила, що отримує погрози вбивством. Журналістка стверджує, що все це почалося після публікацій про діяльність працівників міліції з розслідування зникнень 20-річних юнаків, чий чистий одяг і невпізнані тіла видавали родичам за кілька тижнів, заявляючи, що вони загинули в ДТП. Про це йдеться на сайті Незалежної медіапрофспілці з посиланням на колонку автора на сайті «Справжня варта».

«Журналісти все частіше публічно повідомляють про тиск на них, а також звільняються з роботи, бо не хочуть працювати в таких умовах», – каже Оксана Романюк, представниця міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів».

За її словами, у 2012 році цензура в ЗМІ зросла на 30%, вісім з дев’яти провідних каналів показують абсолютно вихолощені новини, де відсутня критика влади, замовчуються соціально важливі теми. Тривожним сигналом була спроба просунути так званий закон про наклеп. Окрім того, в минулому році в 2,5 рази збільшилась кількість випадків побиття журналістів. І на такі інциденти не завжди реагують правоохоронні органи.

Не випадково, про порушення прав на свободу вираження поглядів та свободу слова знову заговорила світова спільнота. Так, наприкінці 2012 року ООН в рамках Універсального періодичного огляду (УПО) щодо ситуації з правами людини, Україна отримала 145 рекомендацій від 57 країн. Зокрема, обмеженням свободи ЗМІ в нашій державі були стурбовані Німеччина, Австрія, Франція, Польща та Чилі. Вони рекомендували українському уряду вжити заходів проти працівників органів державної влади, які намагаються обмежити діяльність ЗМІ та журналістів, а також забезпечити кращий захист журналістів і боротися із порушенням їхніх прав та насильства, яке вони зазнають.

У такій ситуації хіба що тішить тенденція солідаризації журналістів. Оксана Романюк переконана: «Українська журналістська спільнота у порівнянні із іншими пострадянськими країнами є дуже консолідованою і готовою до дії. І це дає нам шанс і надію, що ми зможемо з цим якось боротися і відстоювати свої права».

Ірина ВиртосуЦентр інформації про права людини, спеціально для Правосуддя.інфо



Print Friendly, PDF & Email